Мовлення дорослих – взірець для наслідування

Щоб мовлення дорослих у сім'ї стало для дітей взірцем для слідування, воно має відповідати певним вимогам.

Батькам варто використовувати в розмові з дитиною все лексичне багатство мови: синоніми («прапор», «знамено», «стяг»; «гарний», «красивий», «хороший», «добрий», «гожий»), переносне значення слів («золота осінь»), антоніми, образні вирази. Справжнім скарбом рідної мови є твори усної народ­ної творчості — прислів'я, приказки, загадки, скоромовки. Дорослим потрібно «вплітати» ці народні перлини в живу розмовну мову, використовувати влучні вирази: «З товариша не смійся, бо з себе заплачеш», «За все береться, та не все вдається». Збагачують мову також вдалі каламбури: «Якби та якби, так виросли б і в роті гриби»; «Не знав, не знав, та як на те й забув». Яскравості та образності надають влучні порівняння: «Річка блищить на сонці, немов золото», пое­тичні вирази «ясний місяць», «червона зоря» тощо.

Яскраве, виразне мовлення дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння та запам'ятовування. Сухе, монотонне мов­лення не може бути зразком для наслідування. Виразність за­безпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Інто­нація — це вміння регулювати силу голосу, користуватися логічним наголосом, паузами, темпом мови. Не можна крича­ти в розмові з дитиною. Голосне крикливе мовлення викликає у дошкільників байдуже ставлення до її змісту, роздрато­ваність у поведінці. Дитина намагається відповідати батькам таким самим тоном, що надає мові відтінок грубості. Варто дотримуватися відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми раннього і дошкільного віку швидким темпом, оскіль­ки стежити за такою мовою батьків їм ще важко, вони відвер­таються; стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Виразність мовлення залежить від чіткої вимови слів, від використання логічних пауз.

Мовлення батьків має бути орфографічно і граматично пра­вильним. У кожній сім'ї варто мати мовні словники, які да­дуть можливість дорослим у будь-який час дізнатися про пра­вильну вимову слова.

Дитина швидше навчиться говорити правильно, якщо вона чутиме навколо себе правильну літературну мову дорослих.

У розвитку мовлення дітей надзвичайно важливу роль відіграє хороший слух. Людина з нормальним слухом легко розрізняє звуки, вступає в мовне спілкування з іншими. Ушкодження слуху в ранньому дитинстві затримує розвиток мовлення. Мовний розвиток дітей з ушкодженим слухом має свої особ­ливості, які будуть різними залежно від того, в якому віці дитина втратила слух. Якщо ушкодження сталося на першо-му-другому році життя, оволодіння мовою затримується. Не­достатній слух є перешкодою до розуміння мови інших, а це затримує розвиток активної мови дітей. Не розуміючи значен­ня слова, маля його не запам'ятовує. Якщо дитина не почала розмовляти до двох років, необхідно перевірити стан слухово­го органа в лікаря. Ушкодження слуху в дошкільному віці після трьох років може привести до поступового зниження до­сягнутого рівня мовного розвитку; знижується мовна активність дитини, не поповнюється словник, обмежується спілкування з іншими, забувається значення засвоєних слів. Погіршення слуху спричинюють різні захворювання вуха (катар, отит, гостре запалення середнього вуха). Батьки мають берегти слух дитини, стежити за станом слухового органа. Не можна голос­но говорити над самим вухом дитини, недоцільно й цілувати у вухо малюка — це може негативно позначитись на стані слухо­вого органа. Знижує слухову увагу дитини постійний шум у кімнаті, голосне звучання радіо і телевізора, голосні розмови дорослих. Забороняється лікувати дитину «домашніми» засо­бами. Бувають випадки, коли батьки тривалий час не поміча­ють відхилень слуху своєї дитини, чекають поліпшення мови з віком, не звертаються по допомогу до лікаря. Першою озна­кою ненормального слуху є відсутність реакції дитини на мову оточуючих. Ушкодження слуху приводить до виникнення приглухуватості. За допомогою таблиці батьки можуть самі пе­ревірити слух дітей і встановити ступінь його зниження.

Діти перших трьох ступенів можуть виховуватись у масових дитячих садках і школах під наглядом лікаря-спеціаліста. Діти четвертої групи виховуються і навчаються у спеціальних навчальних закладах. У дітей, які погано чують, спостеріга­ються специфічні порушення мови.

Дитина, яка недочуває, оглушує дзвінкі приголосні звуки («си-ма» — замість «зима», «пулка» — замість «булка», «тим» — замість «дим»). Найчастіше спостерігається заміна звуків с, з звуками т, д («туп» — замість «суп», «дайчик» — замість «зай­чик»), звуків р і л і навпаки («люка» — рука, «ямпа» — лампа), відсутність м'яких приголосних («дада» — «дядя», «тота» — «тьотя»). Досить часто пропускають окремі звуки і склади («тавай» — «трамвай», «ябуко» — «яблуко»), переставляють склади місцями («шака» — «каша»). У таких дітей обмежений словник, їм не вистачає слів для позначення предметів у мові, переважають іменники, прості речення, недосконалий грама­тичний бік мови. У дітей з першим, і другим ступенем приглу­хуватості систематичними заняттями можна усунути наявні мовні вади. Батьки мають постійно піклуватися про збережен­ня слуху дитини, розвивати її слухову спостережливість.

Поради батькам

• Пам'ятайте, що ваше мовлення є взірцем для наслідуван­ня, тому воно має бути завжди правильним.
• Придбайте словники, що стануть вашими порадниками у вихованні культури мовлення дитини.
• Стежте за мовленням дітей, своєчасно виправляйте мов­леннєві недоліки.
• Правильне мовлення — запорука успішного навчання дитини у школі.